Ох, ця мені Марко Вовчок, твори якої ми вивчали в школі... А що ми взаагалі знаємо про особисте життя української письменниці із чоловічим псевдонімом Марко Вовчок, окрім того, що нам розповідає шкільна програма? Мабуть нічого. Однак її бурхливому особистому життю може позаздрити навіть цариця Катерина ІІ, як вважають деякі дослідники.

Зі своїм першим чоловіком Марійка Вілінська (так насправді звали цю письменницю) познайомилась, коли їй було 15 років. На одній з вечірок в домі її тітки її познайомили із сином полтавського поміщика Опанасієм Марковичем, який перебував у засланні за участь у Кирило-Мефодіївському братстві.

Він був значно старшим за неї, знав, як справити враження на молоденьку допитливу дівчину. Друзям він розповідав, про «величні бесіди із вдячним слухачем», та дивувався, як вона все тонко розуміла, як уважно слухала його. Їй справді було цікаво з ним – вона дуже любила все українське, а він був класичним представником українського колориту

Хто кого спокусив – невідомо, однак «величні бесіди» дуже швидко переросли у бурхливий роман. Одного ранку їх навіть застукали на «гарячому». Зрозуміло, що це був скандал, після якого Афанасій, як чесний чоловік, зобов’язаний був одружитись із Марією. Весілля відгуляли у грудні 1850 року в м. Орел. Та шлюб виявився нетривалим: Марія не кохала Афанасія, через багато років вона навіть зізналась Герцену: «Не любила, він був захопленням. А ще більше мені хотілось просто позбутись опіки батьків і здобути незалежність». Та й Опанасій втратив пристрасть до Марії, коли вона завагітніла.

Від одноманітності Марія почала заводити любовні інтрижки, і зовсім не боялась бути викритою. Та й писати вона почала через те, що більше не мала чим зайнятись. Це в неї виходило непогано, навіть чоловік Опанас оцінив її старання, адже вона для нього була своєрідним «Пігмаліоном» - саме він навчив її всього, що вона знала і вміла. Якогось дня він навіть надіслав деякі її роботи Пентелеймону Кулішу, який на той час жив в Росії.

З того часу і розпочалась кар’єра Марка Вовчка. Куліш був захоплений творчістю дружини свого друга, і попросив якнайшвидше надіслати нові розповіді, якщо такі є, і обговорити всі нюанси їх публікації.

Цю справу Опанас доручив дружині Марії… Куліш був яскравим, темпераментним мужчиною, Марія зачарувала його своєю вродою. І хоч він був одружений на той час із дворянкою Олександрою Білозерською, невдовзі весь Петербург шепочеться, що вона стала його коханкою.

Тепер життя Марії стало значно цікавішим, аніж в провінції, а її роман з Кулішем лише підігріває інтерес до її «Народних оповідок», які розкуповують за лічені дні.

Та з часом Марії стало «тісно» в Росії. За однією з версій, вона захотіла знайти коханця,

який вивів би її на світовий рівень, і таким став для неї сам Іван Тургенєв.

Куліш всіма силами намагається втримати коханку біля себе, і навіть п’є спеціальне зілля, запропоноване другом Віктором, яке мало б зміцнити його «чоловічу силу». Він не знав, що друг пообіцяв його дружині Саші повернути чоловіка в сімю, відповідно ефект зілля вийшов протилежним. Марія не простила цього своєму коханцеві, і, довго не роздумуючи, поїхала із Петербурга з Тургенєвим. Після цього Пантелеймон називав її не «пташечкою», а «європейською потаскушкою»…

Закордоном завдяки Тургенєву на Марка Вовчка чекав справжній тріумф. Але лише в літературній сфері: її поведінка в особистому житті виходила за рамки пристойності. Дами шепотілись за її спиною: що ж в ній такого є, що Тургенєв лежить в її ногах, Герцен приїхав до неї в Бельгію, Куліш розвівся через неї з дружиною… Та роман з Тургенєвим швидко завершився, однак дружба їх поєднувала до його останнього подиху.

В Дрездені Марія знайомиться з двоюрідною сестрою Герцена, Тетяною Пассек, та її синами.

І, як не дивно, закохається у 23-річного юнака Александра Пассека, який був значно молодшим за неї. Кохання виявилось взаємним, і хоч мати хлопця намагалась вивести його із цієї скандальної історії, все було даремно. Олександр з Марією прожили шість років у Франції в мирі та злагоді. Однак життя його обірвалось дуже рано – хворий на туберкульоз, він помер на руках у Марії.

Тоді їй здавалось, що життя закінчилось. Вона повертається в Петербург і на вокзалі зустрічає свого троюрідного брата, тодішнього відомого критика, Дмитра Писарьова. Не зважаючи на те, що вони були родичами, між ними розгорівся шалений роман. Це були чудові стосунки двох талановитих людей, які завершились трагічно – Дмитро втопився, коли вони разом відпочивали в Ризі. Вона після його смерті декілька місяців не могла розмовляти. А от люди про неї розмовляли чимало: спочатку смерть Олександра, потім – Опанасій Маркович, через невзаємну любов закінчив життя самогубством вчений-хімік Віктор Олевинський, а тепер ще й ця трагедія з Віктором…

Після смерті Писарєва в неї настала темна полоса в кар’єрі. В Петербурзі вона організувала журнал «Кращі переклади іноземних письменників». Її звинувачують в плагіаті, вона втрачає і роботу, і друзів… Щоб підтримати, до неї приїжджає син Богдан із своїм другом Михайлом Лобач-Жученком. Саме з ним в неї зав’язується роман, хоча хлопець був помітно молодшим за неї. Вони навіть одружились офіційно, Марія взяла прізвище свого другого законного чоловіка, і підписуватись стала не як Марко Вовчок, а просто Лобач…

І останні тринадцять років свого життя вона прожила щасливим, тихим сімейним життям із коханим чоловіком, як найзвичайнісінька дружина дрібного чиновника в маленькому провінційному містечку…