Повернути корисну звичку: 7 способів навчитися читати заново У минулому читання було однією з найпоширеніших форм культурного дозвілля. Нині технології неухильно замінюють нам задоволення від хорошої книжки. Дедалі менше людей віддають перевагу читанню: у 2017 році опитування Research&Branding Group нарахувало лише 43% українців, що читають, а це на 6% менше за результати опитування 2013 року. Здається, всі забули, що читання має дивовижну користь для нашого мозку та психічного здоров’я. На відміну від соцмереж і телебачення, які стимулюють пасивне споживання інформації, читання — це активний процес. Під час нього залучені одразу декілька частин мозку, що потребує від нас навіть у неврологічному сенсі більшого, ніж примітивне гортання стрічки новин. Читання захищає від "старіння" мозку, втрати пам’яти. Але що робити, якщо за рік вдалося прочитати лише одну-дві книжки? Якщо "часу немає", якщо засинаєте під час читання... коротше кажучи, якщо цей простий процес сильно ускладнився? Ми допоможемо повернути собі цю корисну і чудову звичку за декілька нескладних кроків. 1.Читати щодня Найочевидніша порада, але на практиці її дуже складно дотримуватись. Усе життя людини ґрунтується на звичках та щоденних ритуалах, і якщо читання у їхньому переліку немає, організм буде чинити новій звичці опір. Перший-другий день легко протриматись на ейфорії від власного рішення: "Класно, я купив багато цікавих і красивих книжок, тепер читатиму щодня і вже за місяць стану дуже розумним!" Але вже незабаром ви будете несподівано засинати після 10-15 сторінок, не розуміти ані слова з прочитаного ("важкий день"), просто "забувати" читати сьогодні й обіцяти собі надолужити все завтра. А також сумно дивитись на стосик непрочитаного. Ми всі через це проходили. Тому перше, що слід запам’ятати: коли ваш організм пручається корисній звичці (в нашому випадку читанню), не треба лаяти себе та думати, що вам не хочеться читати, бо ви "отупіли від соцмереж". З вашим мозком усе гаразд, просто дається взнаки брак тренувань. Поекспериментуйте, скільки зможете витримати без сайтів новин, перегляду відео та відповідей на повідомлення і просто почитати. 10 хвилин, 30, 60. Будь-який результат згодиться — в цьому випадку важлива не кількість витрачених на читання хвилин, а сумлінне дотримання нової звички. 2.Читати у громадському транспорті Щодня ми витрачаємо пару годин просто на те, щоб кудись дістатись. Ви замислювались над тим, чи продуктивно витрачаєте цей час? Звісно, музика або гра в кульки на телефоні начебто допомагають розслабитись. Але насправді зранку ви налаштовуєте свій мозок на увесь день, задаєте йому ритм. Чому б не стимулювати його не кольоровими кульками, а гарною книжкою? Якщо в метро притискають, а в маршрутці водій переплутав себе з героєм фільму "Таксі", слухайте аудіокнижки. Це змінить ваше життя. 3.Читання — це їжа. Але не треба їсти, коли читаєш Споживання інформаційних потоків не дуже відрізняється від коригування харчових звичок. Якщо ви все життя їли напівфабрикати, вам буде важко одразу перейти на салати та фрукти і, головне, витрачати час на приготування такої їжі. Треба діяти поступово й усвідомлено. Виділіть хоча б годину, коли ніхто не зможе дістати вас у месенджерах, та проаналізуйте, як саме і який контент ви споживаєте та що він вам дає? Якщо виявляється, що сторіз в Instagram замість задоволення викликають заздрість, а гортання Facebook робить з вас нервового диванного політолога, можливо, краще видалити додатки цих соцмереж із телефону? Насправді прибрати з мобільного варто все, що не робить нас кращими й розумнішими. А ранковий перегляд стрічки новин, коли ви ще не встали з теплого ліжка, а вже когось ненавидите, замінити на читання книжки, до якої давно не доходили руки. Перемога над собою і неможливістю щоденного читання полягає якраз у тому, щоб одну звичку замінити на іншу. А поразкою буде навпаки робити кілька справ одночасно. Скажімо, вам здалося, що для читання треба створити затишну атмосферу: ви дістали теплий плед, зробили чай, купили кексів чи цукерок, взяли до рук книжку… Помилка! Якщо ви їсте, то їжте — перед вами не має бути ані монітору, ані книжки. Якщо читаєте, жодної їжі та смартфону біля вас. 4.Жорстка самодисципліна Звички формуються поступово, головна запорука успіху в цій справі — регулярність і дисципліна. Знову ж таки, це стосується будь-яких звичок. Якщо щодня "стрілятимете" цигарку в колеги, пояснюючи оточуючим, що не палите, а просто хочете розслабитись, за деякий час майже гарантовано станете курцем. Так само з читанням. Хоч би що сталося, хоч який би важкий день у вас був, по-перше, 20-30 хвилин на книжку знайти точно можна, а по-друге, сам процесс спокійного, вдумливого читання допоможе зняти стрес та втому — словом, перемкнутися. Головне — робити це щодня за будь-яких умов. 5.Шукати інформацію в книжках, а не в Google Діджитал-ера привчила нас швидко (якнайшвидше) отримувати інформацію, що нас цікавить. Якщо спало на думку дізнатися, хто винайшов колесо, відповідь буде в тебе через кілька секунд, а за хвилину ти вже знатимеш, що прототип цього колеса насправді вперше створив українець. За годину забудеш. І так щодня. Ми нашпиговуємо себе інформацією, але вона не відкладається всередині. Може здатися, що ми знаємо багато, але насправді наші знання — це пригадування того, що ми колись читали невідомо де (в кращому випадку у Вікіпедії). Якщо вас раптово зацікавило мистецтво виготовлення старовинних лір, різьба по дереву, сексуальність древніх греків — оберіть щось із цих щоденних проявів "зацікавленості" і зверніться до книжок. Витративши час на глибоке дослідження того чи іншого питання, ви зможете аргументовано доводити свою думку та ділитися знаннями з іншими. А витративши пару хвилин на вікіпедійний штурм, ви тільки внесете сум’яття у своє та чуже життя. 6.Ламати бульбашку своїх інтересів У колах просунутих користувачів соцмереж часто фігурує термін filter bubble, "бульбашка фільтрів". Простими словами, це означає, що алгоритм запам’ятовує, що саме ви лайкаєте та коментуєте — і підсовує вам більше релевантного контенту, обмежуючи доступ до іншої інформації. Щоб вирватись із бульбашки та не стати заручником своїх же інтересів і вподобань, треба постійно підписуватись та лайкати кардинально різні речі. За схожим принципом можна ставитись до процесу читання, аби прогресувати і не втрачати до нього цікавості. Ви знаєте, що обожнюєте детективи, містичні романи Стівена Кінга та книжки з історії України. Тому, коли ви (дуже рідко) опиняєтесь у книжковій крамниці, то вибираєте щось із цього переліку. Або запитуєте продавця про якусь книжку, яка, так би мовити, "на слуху". Підіть іншим шляхом. Добре знаючи свої смаки, виберіть щось, що їх не стосується. Якщо ви фанат класичної літератури, спробуйте зрозуміти постмодерністських письменників (адже вони майже всі спираються на класику). Якщо обожнюєте жіночі романи про кохання, пошукайте "чоловічі" аналоги. Навіть з навали нон-фікшну про успіх та мотивацію можна дістати користь, якщо тренувати власну неупередженість, а не лише потурати своїм вподобанням. 7.Завести читацький щоденник Повернути корисну звичку: 7 способів навчитися читати заново Source: Оригінальне Пам’ятаєте, як у школі нас змушували вести так званий читацький щоденник: зошит, в який треба було записувати прочитані книжки? Заведіть і собі такий "документ", куди писатимете кількість прочитаних книжок — і елемент спортивного азарту спонукатиме вас до читання. Або, ще краще, використовуйте свою сторінку у Facebook як такий собі публічний читацький щоденник. Ілюзія "відповідальності" та "публічної трибуни" допоможе вам краще проаналізувати і сформувати власні висновки з тієї чи іншої книжки. Замість підсумків: читання має багато спільного зі спортивними тренуваннями та харчуванням. Від першого треба взяти жорстку самодисципліну і займатись щодня, а від другого — поступове коригування своїх звичок та постійне різноманіття. Так само як не можна увесь час їсти одне й те ж, не рекомендовано читати тільки ті книжки, які вам завжди подобались. Основна запорука успіху: перетворити читання з розваги на корисну звичку і робочий інструмент. Читати хоча б кілька сторінок, але постійно. Замість гуглити інформацію, шукати її в книжках. І вже за місяць ви здивуєтеся змінам у собі.

 

 

Якби я хотіла, щоб дитина, прочитавши біографію Івана Франка нічого не відчула, я б змішала злидні з пафосом і додала купу дат - тобто все так, як написано в шкільних підручниках.

Якби я хотіла, шоб дитина, прочитавши про Івана Франка, офігіла і захотіла прочитати його твори, то написала б так:

Іван Франко - це супергерой з розумовими надздібностями і феноменальною пам’яттю з королівства Галичини і Володимирії (сучасна Львівщина і Франківщина). Мікс геніальності і фантастичної працездатності. Перший український професійний письменник, який заробляв літературною діяльністю дуже немалі гроші, а почав з того, що ще в дитинстві сам в себе інвестував - в свою освіту і розум. Спочатку звичайна початкова школа, потім школа з німецькою мовою викладання, далі гімназія з польськомовним викладанням. Коли Івану було 9 років, помер батько. Малий вчився так, щоб знань вистачило підробляти репетиторством, а на зароблені гроші купував книжки, читав, вчився, заробляв і т.д. Зрештою ще юнаком зібрав фантастичну бібліотеку українських і європейських авторів, став ходячою енциклопедією і фінансово незалежним красунчиком.

Друзі-гімназисти розказували, що Франко після годинної лекції вчителя міг дослівно її переказати. Знав напам’ять всього товстелезного Кобзаря, домашку з польської робив у віршах, почав писати свої вірші, прозу і історичні драми, перекладав Гомера і Софокла. В 15 перекладав Гомера і Софокла! В 15. Гомера і Софокла. Без гугл-перекладача. (Шо ви робили в 15? Я, наприклад, щовечора оплакувала Цоя під під’їздом і мені тоді точно було не до Софокла)

Дівчатам Іван подобався. Підлітком, коли за гроші «підтягував» сина священника, закохався в його доньку. Ольга Рошкевич. Роман був взаємний і тривав досить довго. Франко запропонував Ользі вийти за нього, але коли батько нарешті дав згоду, Івана як назло посадили в тюрму «за участь у таємній організації» і батько передумав.

Далі були ще жінки, університети і арешти за громадську і політичну діяльність. Інтелектуальний рок-н-ролльщик.

Ще два сильних кохання. Три універи: Львівський, Чернівецький, Віденський. У Віденському захистився на доктора філософії. Ще два арешти.

Франко знав 14 (ЧОТИРНАДЦЯТЬ!!!) мов на рівні перекладача. Переклав Гомера, Платона, Шекспіра, Діккенса, Золя, Гюго, Флобера, Гете, Твена, Сервантеса, Алігієрі і ще довгий вражаючий список авторів світової класики і античної літератури.

Письменник, поет, драматург, перекладач, критик, політик, історик, мистецтвознавець, економіст, доктор філософії, ГЕНІЙ.

Ще й до всього мав ідеальний слух і прекрасний голос - Микола Лисенко писав музику з його співу.

Друге кохання - Юзефа Дзвонковська. Взаємне і трагічне. Юзефа відмовила у шлюбі, бо мала смертельний на той час діагноз - туберкульоз.

Третє - Целіна Журовська -«женщина чи звір». Цинічна і холодна. Франко присвятив їй вірші у збірці «Зів’яле листя», але вона їх навіть не читала. Правда згодом їй зачитали вірші-присвяти, і Целіна зауважила, що найбільше в тих віршах їй запам‘ятався опис квартири, бо він нагадував їй квартиру, яку вона мала на вулиці Вронських у Львові.

Одружився з Ольгою Хоружинською. Ольга народила трьох синів і доньку. Франко для сім’ї побудував великий будинок у Львові. Родина Франків щоліта виїжджала на відпочинок на Гуцульщину у компанії Лесі Українки, Михайла Грушевького, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського - норм компанія!)

Прожив 60 років. Поліартрит спочатку паралізував руки.

Залишив по собі 100 томів власних творів українською, польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами. Номінант на Нобелівську премію. Займав 4-те місце серед номінантів, але помер в рік проголошення лавреата (Ромена Ролана, до речі), тому був виключений зі списку.

Перед смертю покликав священника на сповідь, але вигнав його до біса «за нетактовність», так і не сповідавшись.

Все.

Про твори жодного слова. Їх треба читати.

Хоча б для того, щоб не ржати зі слова «побіда» під час перегляду «голлівудського» кіно «Захар Беркут».

Natasha Kulbachuk

 

В інтернеті виклали відеоролик про історію української літератури. Відео опублікували на ютуб-каналі медіапроєкту Ukraїnеr.

Відео створили як частину мультимедійної публікації про українську літературу на сайті Ukraїnеr.

 

«Два роки тому в нас виникла ідея таких пояснювальних матеріалів. Ми в Ukrainer зрозуміли, що є суттєві пробіли у розумінні багатьох українських явищ. Почали з найскладніших − мова і література. Ми шукали можливостей і рік тому вирішили податись на конкурс УКФ. Український ПЕН зібрав дві експертні ради, аби наш продукт не містив жодних міфів чи домислів», − прокоментував на своїй фейсбук-сторінці керівник медіапроєкту Ukraїnеr, письменник Богдан Логвиненко.

«Новий експлейнер — це спроба поглянути на історію української літератури очима людини, яка хотіла б відкрити для себе цей поки ще незвіданий світ. Це розмова про явища і постаті, які можуть зацікавити ширше коло читачів і читачок, або ж під новим кутом побачити те, що здавалося знайомим. Це не хронологічний виклад, не канонічний перелік непроминальних згадок», − пояснюють творці відеоролика.

 

Відеоролик триває 16 хвилин. До створення відео та публікації долучились літературознавиці, критикині та культурологині: Олена Галета, Ярина Цимбал, Тамара Гундорова, Елеонора Соловей, письменники Ігор Ісіченко та Олександр Михед, журналіст Максим Щербина. Публікацію та відео створили у партнерстві з Українським ПЕНом за підтримки Українського культурного фонду.

 

Нагадаємо, нещодавно в інтернет виклали відео про історію української мови. У вересні в інтернеті з’явився цикл відеодискусій про українських поетів.

 

Ольга Косач: улюблена сестра Українки, яка врятувала її архів і загинула в таборі

Вона творила під псевдонімом Зоря, пережила арешти, окупацію і опинилася в еміграції

Ольга Косач, молодша сестра Лесі Українки, померла саме в листопаді – 11 числа 76 років тому. Померла трагічно – на чужині, в Німеччині, де мало хто знав, що вона – нащадок талановитого роду, відома також під творчим псевдонімом Олеся Зоря. Вона народилася в достатку, в любові, в турботі великої сестри Лесі, мала хороший літературний хист, писала мемуари, робила професійні переклади, вчителювала і навіть мала лікарську практику. Здавалося б, Ольга Косач, вона ж Олеся Зоря, видатна українка, народжена для довгої, щасливої долі. Але у долі були свої плани…

ЗНАНА РОДИНА

Писали про унікальну родину Косачів тут, але нагадаємо. Цю сім’ю у 1860-80-ті роки знала вся Волинь і Галичина. Голова родини Петро Косач був видатним юристом, громадським діячем, статським радником, меценатом. Його дружина Олена Пчілка – етнографиня, публіцистка, перша жінка-академік (розповідали про неї тут). Вони мали двох синів та чотирьох доньок.

Найстарший син Михайло став видатним українським вченим-метеорологом. Найстарша донька – Леся Українка. Після неї народилися Ольга, потім Оксана Косач – музикантка, викладачка французької мови. За ними ще один син – Микола Косач, інженер-агроном, голова земської управи, комісар. Наймолодшою була Ізидора – її неймовірне життя описали тут.

Ольга була третьою дитиною Косачів – з’явилася на світ після Лесі Українки

На фото зліва направо: Оксана Старицька, Леся Українка, Ольга Косач. 1896 рік

ЛІЛЕЯ ДЛЯ ЛЕСІ

Ольга народилася у 1877 році через 6 років після Лесі і стала для неї улюбленою молодшою сестричкою. «Моя Лілея лілейная», «мій Лільчик золотий і рожевий, і іскристий», «mia rosa odorata» («моя трояндо запашна») – так ніжно Леся називала Ольгу. Її взагалі рідко називали в родині за іменем, даним при хрещенні, частіше зверталися пестливо-жартівливо: Ліля, Лілічка, Лілеєнька, Ліліціка, Ліцик, Ліліточка, Лілінятко, Джилія, Олеся, Олег, Пуц, Пуцик і навіть Путільда.

Леся і брат Михайло усьому навчали молодшу сестру, Леся – ще й навчила грі на фортеп’яно. На тринадцятиріччя своєї Лілеї Леся присвятила їй відому веснянку:

На літо зелене
Поїду я геть в чужий край,
Згадай же про мене,
Як підеш по квіти у гай,
Спогадуй, Олесю,
Сестру свою Лесю,
Весняного ранку,
Даю тобі сюю веснянку!

Коли Ользі виповнилося 16, Леся разом з нею оселилася в Києві, поки та навчалася в Київській жіночій гімназії

• 

• 

Зліва: Ольга Косач і Леся Українка. Справа: гімназистка Ольга

СТУДЕНТКА-АРЕШТАНТКА

Гімназію Ольга закінчила із золотою медаллю в 1897 році. Потім вступила на Вищі жіночі медичні курси в Санкт-Петербурзі. Паралельно з навчанням займалася редакторськими справами Лесі Українки. Також взялася за переклади: Ольга добре знала французьку та німецьку мови, перекладала й російською західноукраїнських новелістів.

Під час навчання захопилася політикою – увійшла до української студентської громади Петербурга. За проукраїнську позицію отримала перший арешт в 1904 році – саме під час державних іспитів на медкурсах. Під вартою її тримали 2 місяці, аж батько приїхав її визволити. Ольгу випустили із в’язниці, але встановили «гласний нагляд».

На щастя, попри арешт Ользі дозволили завершити медичні курси і отримати диплом

• 

• 

Ольга Косач і Михайло Кривинюк

ЗАМІЖ ЗА ДОВІРЕНУ ОСОБУ СЕСТРИ

Чорна смуга арешту одразу змінилася білою смугою: Ольга вийшла заміж за Михайла Кривинюка – українського філолога, перекладача, лексикографа, члена української соціал-демократичної партії і, що цікаво, найближчого друга, довірену особу старшої сестри Лесі.

Молоде подружжя переїхало до Праги, де Михайло знайшов роботу і вступив до Празької політехніки. Там у них народився малюк – теж Михайло.

З сином Ольга переїхала до Києва, згодом на Катеринославщину, щоб бути ближче до родини, поки чоловік займався навчанням.

Ольга дуже хотіла працювати, але вважалася «політично неблагонадійною». Ледь влаштувалася в 1910 році земською патронажною лікаркою для дітей-сиріт. Водночас вивчала нові мови, перекладала ще й з польської, чеської та скандинавських мов.

У цей час Ольга Косач-Кривинюк переклала твори Тургєнєва, Діккенса, Жорж Санд, Кіплінга, Дюма

На фото зліва направо сидять: Петро Косач, Антоніна Трегубова. Стоять: Катря Трегубова, Леся Українка, Олена Пчілка, Ольга Косач-Кривинюк з сином Михальом, Єлісей Трегубов. 1906 рік

ХОРОНИТЕЛЬКА АРХІВУ

Короткий період Української Народної Республіки був у творчому плані чи не найпліднішим для Ольги. У 1918 році вона видала книжку «Стародавня історія східних народів». Також відкрила ткацьку майстерню й організувала гурток вишивання; зібрала та відтворила узори, частина яких стала основою видання «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини».

У цей час до України повернувся і чоловік, у 1920-му в них народжується другий син Василь.

Але в 1921 році центральні частини України остаточно захопили більшовики. Ольга з чоловіком переїздять з Катеринославщини до Могилева-Подільського, тікаючи, зокрема, й від голоду. Тут продовжували мешкати наймолодша сестра Ізидора і мати Олена Пчілка.

Ольга влаштувалася в трудову школу вчителькою української мови та літератури

• 

• 

Портрет Ольги Косач та фото разом із сином. Фото з фонду музею «Літературне Придніпров’я»

Також цікава історія: Варвара Каринська: українка, яка створила балетну пачку, працювала з Далі й отримала «Оскар»

ЖАХЛИВІ ЧАСИ

Встановлення «влади Рад» не залишало родині Косачів вибору, окрім як легалізуватися. Ольга з Ізидорою та матір’ю повернулися до Києва. У 1929 році Ольга отримала роботу бібліографа Київської наукової медичної бібліотеки.

Але на родину почали тиснути, звинувачувати у націоналізмі. У квартирі Косачів НКВД-исти влаштовують обшуки, вилучають сімейні листування, книги, альбоми. Цього ж року заарештовують чоловіка Ольги Михайла за участь у соціал-демократичних гуртках. Ольга як могла його підтримувала. У 1930-му ув’язнення замінили на умовний строк.

А через кілька років заарештували сестру Ізидору – 1937 рік, початок сталінського терору. Ольга розуміла, що може стати наступною. Ця доля, на щастя, її минула.

Незабаром прийшла Друга світова війна. Ольга залишається відрізаною від чоловіка й сина лінією фронту

Михайло Кривинюк та Ольга Косач. Фото з фонду музею «Літературне Придніпров’я»

Також цікава історія: Соня Делоне: полтавка, яка започаткувала французьку моду

ПО ТОЙ БІК

Війна застала сім’ю Ольги розкиданою по різних містах. Чоловік Михайло саме їхав до старшого сина до Свердловська, де той мешкав. Молодший Василь служив у прикордонному військовому окрузі Білорусі. Юнак навіть потрапив у полон, але чудом втік і поїхав до матері. В 1943 році Ольга з сином Василем та Ізидора з родиною виїхали через Львів до Праги, де вже мешкала сестра Оксана, а потім опинилася в Німеччині.

Хоч як це було важко, Ольга зуміла з собою вивезти родинний архів, що вцілів. І найцінніше – неопубліковану інтимну лірику Лесі Українки. Також зберегла літопис життя знаменитої сестри, над яким давно працювала.

Частину документів вона залишила на збереження у Львові своїй приятельці – літературознавиці, перекладачці Марії Деркач, яка в той час завідувала львівським рукописним відділом бібліотеки АН УРСР.

Після закінчення війни Марія Деркач передасть архів Ольги Косач до Академії наук

На фото зліва направо перший ряд: Михайло Кривинюк, Ольга Косач, Олена Тесленко-Приходько, Олена Пчілка, Петро Тесленко-Приходько. Другий ряд: Микола Косач, Ізидора Косач, Маріанна Лисенко, Оксана Косач.

Також цікава історія: Катерина Білокур: полтавчанка, якою захоплювався Пікассо

НЕДУГА І ТАБІР

В еміграції нічого доброго Ольгу Косач не чекало. Але вона знаходила сили писати спогади про свою матір Олену Пчілку. Раніше, до війни, вона написала кілька мемуарів «З моїх споминів», «З дитячих років Лесі Українки», «Перебування Лесі Українки в Луцьку», «Як Леся Українка зложила курс «Стародавньої історії східних народів».

У 1943 Ольга Косач написала «Повість, що стала драмою» і сподівалася завершити книгу про маму. Не судилося. Фізично й морально виснажена, у 68 років вона захворіла. В 1945 року, із завершенням Другої світової війни і падінням нацистської Німеччини, її відправили у табір для переміщених осіб Ді-Пі. У листопаді вона там померла.

Ольгу Косач поховали на одному з міських цвинтарів Аугсбурга. На могилі у мирний час встановили камінь, на якому хтось викарбував рядки її сестри: «Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!» Цього каменя, на жаль, вже нема…

Ще одна цікава історія про не менш відомих сестер Крушельницьких: Ганна і Соломія – дві співачки, різні долі й одне божевілля Дуже радимо прочитати…

Міфологія та народні вірування

 

 

Цей юнак на фото народився в Житомирі 21 липня 1907-го року. Помер в 36 років – в 1944-му під час чергового допиту гестапо в концтаборі Закзенхаузен…

Що можна встигнути за 36 років?

Ось факти:

-- у три роки навчився читати і писати;

-- у п‘ять написав п‘єсу на три дії і сам її проілюстрував;

-- змалку гарно грав на піаніно і скрипці, чудово малював;

-- у неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою "Неолітична розписна кераміка Галичини";

-- першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію;

-- Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею у Празі, брав участь в експедиціях. А його дослідження друкувалися у спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії:

-- Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині;

-- Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі;

-- Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН) (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939–1941).

-- Був заступником Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з травня 1942);

-- і Головою ПУН ОУН в 1944 році

-- був Поетом…

-- ніколи не побачив свого сина, який народився в рік його смерті…

Це ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ.

Просто погляньте в ці очі…